Розділи: Лекція |

Варикозна хвороба як професійне захворювання

В.С. Ткачишин, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ

Варикозне розширення вен (від лат. – varіx, varіcіs – здуття на венах) або варикозна хвороба (ВХ) – захворювання вен, що характеризується нерівномірним збільшенням їхнього просвіту, вузлоподібною звивистістю, а також стоншенням венозної стінки.
Варикозне розширення вен може виникати в різних органах, наприклад у стравоході (портальна гіпертензія), сім’яному канатику (варикоцеле). Найчастіше серед населення нашої держави та у світі в цілому зустрічається ураження вен нижніх кінцівок, надалі – ВХ. За літературними даними, в осіб віком від 15 років це захворювання виявляється у 10-15% чоловіків та 20-25% жінок. ВХ – широко поширена в Україні патологія судин, на яку страждає 15-17% населення в цілому та 25% працездатного населення України.
Залежно від причини виникнення розрізняють первинне та вторинне варикозне розширення вен нижніх кінцівок.
Первинна ВХ може бути пов’язана з уродженою слабкістю венозної стінки, недостатністю клапанів вен (глибоких, поверхневих, комунікантних). Факторами, що провокують виникнення хвороби, є надмірні фізичні навантаження, робота, пов’язана з тривалим перебуванням на ногах.
Вторинне варикозне розширення вен нижніх кінцівок розвивається після перенесеного тромбозу глибоких вен гомілки, стегна, клубових вен або нижньої порожньої вени (посттромбофлеботичний синдром), перев’язки або компресії їх ззовні (пухлина, травма), неспроможності клапанів глибоких вен.

Етіологія ВХ
Для здійснення нормального венозного відтоку з нижніх кінцівок і повернення венозної крові до серця є певний фізіологічний механізм (рис. 1).
Існує достатня кількість теорій для пояснення розвитку варикозного розширення вен нижніх кінцівок, зокрема:
1. Механічна теорія пояснює виникнення ВХ утрудненням відтоку крові з нижніх кінцівок унаслідок тривалого перебування на ногах або компресії вен. В якості доказів подаються статистичні дані про порівняно велику частоту випадків варикозного розширення вен у працівників певних професій (продавців, хірургів, вантажників тощо), у людей, що страждають закрепами і кашлем, у вагітних. Вагітність є провокуючим фактором у виникненні ВХ і однією з причин того, що у жінок ця хвороба розвивається у 3 рази частіше, ніж у чоловіків.
Однак з позицій даної теорії неможливо пояснити, чому в половини всіх хворих спостерігається лише однобічне варикозне розширення вен, хоча обидві кінцівки знаходяться в однакових умовах.
2. Нейроендокринна теорія надає важливе значення в розвитку варикозного розширення вен ослабленню тонусу венозної стінки внаслідок гормональної перебудови в організмі (вагітність, менопауза, період статевого дозрівання тощо).
Однак ця теорія також не дає вичерпного пояснення складному патогенезу хвороби, тому що в більшості хворих варикозне розширення вен не супроводжується нейроендокринними розладами.
3. Теорія клапанної недостатності базується на твердженні, що ВХ виникає або внаслідок уродженої відсутності венозних клапанів, або внаслідок їхньої функціональної неспроможності при їх недостатньому розвитку.
Однак прямих доказів на користь уродженої недостатності клапанів мало.
4. Спадкова теорія спирається на те, що ВХ досить часто зустрічається в осіб, у батьків яких було аналогічне захворювання.
Однак дана теорія не завжди підтверджується.
5. Теорія розкриття артеріоло-венулярних анастомозів. У нормі артеріоло-венулярні анастомози є у всіх людей, але в звичайних умовах вони закриті й не функціонують. Під впливом несприятливих факторів (професія, пов’язана з ортостатичним положенням, що утруднює відтік крові з нижніх кінцівок; компресія вен пухлинами; закрепи, кашель; гормонально-нервова перебудова організму при вагітності, менопаузі, інфекції, інтоксикації) вони розкриваються і стають активними у функціональному відношенні. Унаслідок цього у вени нижніх кінцівок починає надходити більша кількість крові під вищим тиском, просвіт вен розширюється, розвивається вторинна клапанна недостатність і з’являються варикозні вузли.

Патогенез ВХ
Патогенез ВХ представлений на рисунку 2.
Наведені дані свідчать про те, що виникнення варикозного розширення вен зумовлене одночасним впливом ряду факторів, які можна розділити на дві групи:
1. Фонові, сприятливі для виникнення – уроджені або набуті зміни вен, до яких належать наявність нефункціонуючих артеріоло-венулярних анастомозів, нейроендокринні розлади, зниження тонусу стінок вен.
2. Виробничі фактори, які викликають підвищення тиску у венах нижніх кінцівок і утруднення відтоку венозної крові.
Таким чином, ВХ зумовлена багатьма причинами, серед яких поряд із перерахованими вище мають велике значення і професійні фактори. Тривале і часте підвищення внутрішньочеревного тиску, зумовлене напругою черевної стінки, в цьому випадку створює перешкоди для відтоку крові з вен нижніх кінцівок. Особливе значення в розвитку ВХ має тривале стояння, тому що за відсутності скорочення м’язів нижніх кінцівок не спрацьовує основний механізм, що сприяє відтоку крові з глибоких і поверхневих вен ніг. Виникненню та розвитку розширення вен сприяють також фактори, що утруднюють нормальну роботу серця і судин (робота в зігнутому та напівзігнутому положенні).
Варикозне розширення вен нижніх кінцівок розвивається, як правило, через 6-8 років роботи у відповідних несприятливих умовах. Виникненню ВХ сприяє вагітність у працюючих жінок. Часто розширення вен сполучається з плоскостопістю та грижами черевної стінки, що свідчить про системну слабкість зв’язкового апарата в таких осіб.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 «Про затвердження переліку професійних захворювань» виражене варикозне розширення вен на ногах, ускладнене запальними (тромбофлебіт) або трофічними розладами, визначене у п. 5 розділу IV «Захворювання, пов’язані з фізичним перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем» (табл. 1).

Клінічна картина 
Першими клінічними ознаками захворювання є швидка стомлюваність ніг, відчуття тяжкості, шкірної сверблячки, тепла, до кінця дня виникає набряк ділянки гомілковостопного суглоба та гомілки, потім – помірне розширення вен на стегні і гомілці. Варикозне розширення вен добре проявляється у вертикальному положенні у вигляді звивистих стовбурів, вузлів, виступаючих сплетень. У 75-80% хворих уражається стовбур і розгалуження великої підшкірної вени, у 5-10% – мала підшкірна вена; обидві вени втягуються у патологічний процес у 7-10% хворих. За зовнішнім виглядом розрізняють циліндричну, змієподібну, мішкоподібну та змішані форми варикозного розширення вен. При пальпації вони пружної еластичної консистенції, температура шкіри над варикозними вузлами вища, ніж на інших ділянках. У горизонтальному положенні хворого напруженість вен зменшується.
Це розширення поступово прогресує, з’являються вузли, звивистість судин. Скарги на тяжкість і розпирання в нозі стають постійними. З’являються судоми в литкових м’язах, як правило, вночі.
Пізніше виникає майже постійний больовий синдром, парестезії в ногах, стабільний набряк стоп або гомілок. Набряки виникають надвечір, після ходьби і тривалого стояння на ногах, цілком зникають до ранку наступного дня після нічного відпочинку. Згодом з’являється пігментація шкірних покривів нижньої третини гомілки, більш виражена над внутрішньою щиколоткою, шкіра втрачає свою еластичність, стає блискучою, сухою, легко пошкоджується, щільно спаяна зі склеротично зміненою підшкірною жировою клітковиною.
Таким чином, у перебігу ВХ можна виділити основні клінічні синдроми, представлені у таблиці 2.
Основні клініко-об’єктивні прояви захворювання за даними K. Xavier et al. (2001) розподіляються приблизно так, як представлено в таблиці 3.
За наявністю клініко-об’єктивних даних виділяють такі стадії ВХ:
I стадія – відсутність скарг за наявності косметичних проявів;
II стадія – відчуття тяжкості, розпирання, судоми у нічний час, парестезії;
III стадія – набряки, індурація шкіри та підшкірної клітковини, пігментація;
IV стадія – утворення виразок.
Перебіг захворювання може ускладнитися розвитком гострого тромбофлебіту з вираженим больовим синдромом, кровотечею з варикозних вузлів, трофічними виразками, рожею, лімфангіїтом.
Розрив варикозно розширеної вени виникає від незначних ушкоджень стоншеної і спаяної з веною шкіри. Кров виливається струменем з вузла, що лопнув, іноді крововтрата може бути досить значною.
При розвитку гострого тромбофлебіту з’являється болюче ущільнення вздовж розширеної вени, утруднення при ходьбі. При обстеженні звертає на себе увагу гіперемія шкірних покривів над затромбованими венами, що пальпуються у вигляді щільних болючих тяжів.
Трофічні виразки, як правило, виникають на внутрішній поверхні нижньої третини гомілки та над щиколоткою. Їхній появі нерідко передує дерматит, що супроводжується мокнучою екземою і болісною сверблячкою. Виразки звичайно одиночні, але можуть бути і множинні, як правило, плоскі, їх дно рівне, краї з неправильними контурами, положисті, виділення незначні, серозні або гнійні. Виразки при ВХ довго не гояться. Їх рецидиви завдають хворим болісних страждань. Стають особливо болючими при приєднанні інфекції. Наростає індурація підшкірної клітковини. Хворі не можуть довго стояти та ходити через відчуття важкості в ногах, швидко стомлюються. Такі зміни представлені на рисунку 3.
Дистрофічні зміни м’яких тканин кінцівки спостерігаються у вигляді індурації, гіперпігментації, гемосидерозу, дерматитів, екзем, трофічних виразок або ділянок гіперпігментації на місці колишніх виразкових дефектів.
Рожа в даному випадку розглядається як інфекційне ураження шкіри на гомілках у зонах проявів ВХ β-гемолітичним стрептококом групи A. Зараження з виникненням рожі відбувається контактним шляхом через ушкоджені ділянки шкіри. Можливий повітряно-краплинний шлях передачі збудників з формуванням вогнища інфекції в носоглотці, мигдалинах і наступним інфікуванням мікроорганізмами через шкіру рук, а також лімфогенний і гематогенний шляхи. Основними проявами рожі є обмежене запалення шкіри, лихоманка й інтоксикація.
Гострий лімфангіїт виникає в даному випадку в результаті інфікування ран і виразок, що виникають при ВХ. В ділянці вогнища інфекції з’являється суцільне або плямисте почервоніння шкіри у вигляді смуг, що розташоване від вогнища інфекції в бік регіонарних лімфатичних вузлів. Уздовж цих смуг іноді пальпується болюче ущільнення у вигляді шнура. У хворих відзначається лихоманка, у тяжких випадках з ознобом, слабкий біль (почуття печіння). Майже завжди паралельно збільшуються регіонарні лімфатичні вузли, що позв’язано з розвитком гострого лімфаденіту.
ВХ супроводжується розвитком хронічної венозної недостатності (ХВН). Виділяють 4 ступеня розвитку ХВН:
І. Компенсована форма.
ІІ. Варикозна форма посттромбофлеботичної хвороби.
ІІІ. Посттромбофлеботична хвороба з екземами, дерматитом з прогресуючим перебігом.
ІV. Із вазотрофічними виразками, тривалим перебігом патологічного процесу та, як правило, неефективним лікуванням.

Діагноз ВХ
Діагностика варикозного розширення вен при правильній оцінці скарг, анамнестичних даних і результатів об’єктивного дослідження не становить істотних труднощів. Варикозно розширені вени виявляються при огляді та пальпації. Важливе значення для точного діагнозу мають проби, що відображають функціональний стан різних ланок венозної системи. Функціональний стан вен нижніх кінцівок оцінюють за допомогою різних проб (табл. 4). Основною метою їх проведення є виключення вторинного варикозу, виявлення неспроможності остиального клапана великої підшкірної вени, стану комунікантних та прохідності глибоких вен. 
1. Проба Троянова-Тренделенбурга. Пацієнт, перебуваючи у горизонтальному положенні, піднімає хвору ногу догори під кутом 45°. Погладжуючи від стопи до паху, лікар сприяє спорожнюванню поверхневих вен. Після спорожнення системи поверхневих вен лікар здавлює велику підшкірну вену нижче пупартової зв’язки в місці її впадання в стегнову і, не віднімаючи пальця, просить хворого встати. Хворий встає. Стовбур великої підшкірної вени спочатку залишається порожнім. Через 20-30 секунд видно, що варикозні вузли на гомілці починають повільно наповнюватися кров’ю, що притікає знизу догори. Таке наповнення свідчить про те, що клапани комунікантних вен функціонують. Швидке, протягом 5-7 секунд, наповнення підшкірних вен свідчить про те, що клапани комунікантних вен пропускають кров із глибоких вен у поверхневі. Поки палець продовжує здавлювати стовбур, наповнення вузлів менш напружене, ніж до дослідження. Тільки після відпускання пальця вена швидко наповнюється кров’ю зверху вниз і напруження вузлів збільшується, при неспроможності остиального клапана відмічається виражена зворотна хвиля крові. Позитивний результат проби Троянова-Тренделенбурга вказує на недостатність венозних клапанів, зокрема остиального, розташованого в місці переходу великої підшкірної вени в стегнову. При проведенні даної проби здавлювання вени можна здійснювати і джгутом, що накладається у верхній третині стегна.
2. Проба Гаккенбруха. Хворий знаходиться у вертикальному положенні. Лікар прикладає руку до стегна у місці впадання великої підшкірної вени в стегнову і просить хворого покашляти. При цьому прикладені до стегна пальці відчувають поштовх. Позитивний симптом кашльового поштовху вказує на недостатність остиального клапана і є наслідком підвищення тиску в системі нижньої порожньої вени.
3. Проба Пратта-2. Хворому у горизонтальному положенні після спорожнення підшкірних вен на ногу, починаючи зі стопи, накладають еластичний бинт, що здавлює поверхневі вени. На стегно під пупартовою зв’язкою, на 5-6 см вище вже накладеного першого туру бинтів, накладають джгут. Після того як хворий встане на ноги, під самим джгутом накладають другий тур еластичного бинта. Потім перший (нижній) бинт знімають виток за витком, а верхнім обвивають кінцівку донизу так, щоб між бинтами залишався постійний проміжок у 5-6 см. Швидке наповнення варикозних вузлів після зняття першого туру бинтів на вільній від них ділянці вказує на наявність тут комунікантних вен з недостатністю клапанів. Їх відмічають розчином брильянтового зеленого.
4. Триджгутова проба Шейніса. Хворого кладуть на спину і піднімають ногу, як при пробі Троянова-
Тренделенбурга. Після того як підшкірні вени спадуться, накладають три джгути: у верхній третині стегна (поблизу пахової складки), на серединій ділянці стегна і відразу під коліном. Рівень накладення джгутів може змінюватися. Хворому пропонують встати на ноги. Швидке набрякання вен на якій-небудь ділянці кінцівки, обмеженій джгутами, вказує на наявність у цьому відділі комунікантних вен з неспроможними клапанами. Швидке наповнення варикозних вузлів на гомілці свідчить про наявність змінених комунікантних вен нижче джгута. Переміщаючи останній униз гомілкою (при повторенні проби), можна більш точно локалізувати їхнє розташування.
5. Проба Тальмана. Здійснюється аналогічно попередній, але замість трьох джгутів використовують один довгий (2-3 м) з м’якої гумової трубки, що накладають на ногу по спіралі знизу вверх. Відстань між витками джгута повинна бути 5-6 см.
6. Маршова проба Дельбе-Пертеса. На початку проби хворий стоїть. Коли в нього максимально наповнюються підшкірні вени, на стегно, у середній його третині, накладають джгут, що здавлює тільки поверхневі вени. Потім хворого просять походити або помарширувати на місці протягом 3-5 хвилин. Якщо комунікантні і глибокі вени добре функціонують, то підшкірні вени швидко спорожнюються і спадаються. Позитивна проба свідчить, що глибокі вени прохідні. Якщо вени після ходьби не спорожнюються, результат проби треба оцінювати обережно, тому що він не завжди вказує на непрохідність глибоких вен, а може залежати від неправильного проведення проби (здавлювання глибоких вен надмірно туго накладеним джгутом), наявності нижче джгута неспроможних комунікантних вен, а також значного склерозу вен, що перешкоджає спаданню їхніх стінок.
7. Проба Пратта-1. Після виміру окружності гомілки хворого кладуть на спину і погладжуванням уздовж вен спорожнюють їх від крові. На ногу, починаючи знизу, туго накладають еластичний бинт, щоб надійно здавити підшкірні вени. Хворому пропонують походити протягом 10 хвилин. Поява болю вказує на ураження глибоких вен. Збільшення окружності гомілки після ходьби при повторному вимірі також свідчить про непрохідність глибоких вен.
Серед інструментальних методів дослідження, що використовуються при ВХ, – флебографія, термографія, реовазографія, флебоманометрія.
При клінічних і функціональних дослідженнях у 15% випадків можуть бути помилки в оцінці прохідності глибоких вен. Для уточнення цього застосовують один із видів ангіографії – флебографію. Вона дозволяє оцінити характер змін, прохідність глибоких вен, стан клапанного апарата глибоких і комунікантних вен. Необхідність у цьому дослідженні особливо гостро виникає в тих випадках, коли клінічні дані та функціональні проби не дають чіткого уявлення про стан вен. Показаннями для контрастної флебографії є також наявність або підозра на тромбоз глибоких і комунікантних вен з трофічними виразками гомілки. Для цього застосовують пряму внутрішньовенну флебографію, що буває дистальною або проксимальною. При дистальній флебографії контрастну речовину вводять в одну з вен тильної сторони стопи або медіальну крайову вену. Щоб контраст потрапив у глибокі вени, у нижній третині гомілки над щиколотками накладають гумовий джгут. Дослідження доцільно проводити у вертикальному положенні хворого з використанням функціональних проб (функціонально-динамічна флебографія). Застосовують серійну рентгенографію: перший знімок роблять відразу ж після ін’єкції (фаза спокою), другий – при напружених м’язах гомілки в момент підйому хворого на носки (фаза м’язової напруги), третій – після 10-12 підведень на носках (фаза релаксації).
У нормі в перших двох фазах контрастна речовина заповнює глибокі вени гомілки та стегнову вену. На рентгенологічних знімках видно гладенькі правильні контури зазначених вен, добре просліджується їхній клапанний апарат. У третій фазі вени цілком спорожнюються від контрастної речовини. На флебограмах із затримки контрасту вдається чітко визначити локалізацію неспроможних комунікантних вен.
При проксимальній флебографії контрастну речовину вводять безпосередньо в стегнову вену шляхом її пункції або катетеризації через підшкірну вену. Це дослідження дозволяє уточнити стан клапанного апарата стегнової вени і прохідність клубових вен. Таким чином, діагноз і стадія захворювання при ВХ повинні бути підтверджені ангіологом.
Термографія дозволяє знайти невидимі оком ділянки розширених вен, уточнити локалізацію неспроможних комунікантних вен. На термограмах розширені вени визначаються у вигляді світлих ділянок на сірому тлі при різних відтінках чорно-білого зображення і ділянок гіпертермії при кольоровому зображенні.
Обов’язковим параклінічним методом дослідження є також реовазографія гомілок. За її даними визначають показники, які характеризують кровозабезпечення кінцівок, тонус артеріальних судин, периферичний опір та венозний відтік. Ці показники оцінюються як при вихідному положенні кінцівок, так і після проведення функціональних проб. Патологія вен також характеризується таким якісним показником, як наявність дихальних та пресистолічної хвиль, які особливо чітко фіксуються при проведенні функціональних проб, зокрема ортостатичної.
При ВХ можливе також вимірювання венозного тиску в судинах нижніх кінцівок. У цих випадках відмічається наявність регіонарної гіпертензії. Важливим методом дослідження, що відображає стан глибоких вен, є функціонально-динамічна флебоманометрія, під час якої вимірювання венозного тиску здійснюється з різними динамічними пробами – пробою Вальсальви (натужуванням) і м’язовим навантаженням (10-12 присідань).
Для дослідження тиску в глибоких венах на гомілку накладають еластичний бинт до здавлювання підшкірних вен, пунктирують одну з вен тильної сторони стопи і голку з’єднують з електроманометром.
При оцінці флеботонограм враховують такі показники: вихідний тиск, тиск при пробі Вальсальви, систолічний підйом (при скороченні м’язів гомілки), діастолічний спад (при їхньому розслабленні), систоло-діастолічний градієнт на початку і в кінці м’язового навантаження, а також час повернення венозного тиску до вихідного рівня. При прохідних глибоких венах при пробі Вальсальви тиск підвищується на 10-15%, систолічний і діастолічний тиск знижується на 45-50%, значно зменшується систоло-діастолічний градієнт. Після м’язового навантаження тиск повільно повертається до вихідного рівня.
Для біохімічних досліджень характерно те, що час згортання крові в два рази менше в нозі, ніж у руці, має місце відносний лімфоцитоз у крові, взятої з ноги порівняно з тією, що взята з руки.
У формулюванні розгорнутого клінічного діагнозу первинного варикозного розширення вен нижніх кінцівок повинні бути відображені особливості клінічного перебігу (неускладнений, ускладнений), конкретно зазначені вени з неспроможним клапанним апаратом (поверхневі, комунікантні, глибокі або їх комбінація), визначена стадія захворювання (компенсації, декомпенсації) та ступінь ХВН.

Лікування ВХ
ВХ – важлива медико-соціальна проблема, яка супроводжується значними затратами на лікування. На сучасному етапі здійснюється постійний пошук нових високоефективних препаратів і використовуються різноманітні методи консервативного та хірургічного лікування.
Лікування варикозного розширення вен у початковій фазі консервативне: бинтування кінцівки еластичним бинтом, який накладають ранком у ліжку на злегка підняту ногу. Бинтування починають від пальців стопи. Замість еластичного бинта можна використовувати спеціально підібрані за розміром медичні панчохи, які забезпечують достатню компресію тканин кінцівки від стопи до стегна.
Із консервативних методів лікування використовують препарати місцевої дії при нанесенні на зону ураження та системної дії при пероральному прийомі.
Із засобів лікування ефективними є препарати, що містять гірудин, есцин, протизапальні компоненти. Показані також дезагреганти і засоби, що покращують мікроциркуляцію, підвищують капілярорезистентність. Проведені власні дослідження (В.С. Ткачишин та співавт., 2008) дозволяють зробити висновок, що застосування методів консервативної терапії позитивно впливає на клініко-об’єктивні прояви патологічного процесу при ВХ (табл. 5).
Початкові форми захворювання іноді лікують за допомогою ін’єкції у варикозно розширену вену засобів, що викликають її облітерацію. Таку склерозуючу терапію проводять в умовах стаціонару. При вираженому розширенні вен цей метод малоефективний і навіть небезпечний, тому що склерозуючий препарат може потрапити в глибокі вени і викликати розповсюджений тромбофлебіт.
Основний метод лікування вираженого варикозного розширення вен – хірургічний. Оперувати доцільно до розвитку трофічних змін шкіри. Хірургічне лікування полягає у видаленні підшкірних і перев’язці неспроможних комунікантних вен.
Проблема ранньої діагностики та своєчасного адекватного лікування ВХ була і залишається актуальною на сучасному етапі. Це пояснюється тим, що при несвоєчасному встановленні діагнозу та неефективному лікуванні ВХ має тенденцію до швидкого прогресування. Цей процес супроводжується тривалими строками тимчасової, а в подальшому – призводить до стійкої непрацездатності. Встановлення групи інвалідності у досить молодому віці призводить до значних економічних втрат.

Експертиза працездатності
При направленні на роботу осіб з варикозним розширенням необхідно враховувати особливості професій, що сприяють розвитку захворювання. Особливу увагу варто звертати па підлітків з варикозним розширенням вен. При професійному доборі такі підлітки не повинні направлятися на роботу, пов’язану з тривалим стоянням, перенесенням вантажу, перебуванням у нахиленому положенні. У випадках вираженого й ускладненого варикозного розширення вен варто рекомендувати перехід на роботу сидячого типу. 
При розвитку трофічних порушень (набряки, виразки тощо) у багатьох хворих спостерігаються обмеження або втрата працездатності.
Професійними визнаються тільки виражені прояви захворювання, ускладнені тромбофлебітом або трофічними порушеннями при виконанні робіт, пов’язаних із тривалою статичною напругою.
Зв’язок захворювання з умовами праці встановлюється за наявності:
• стажу більше 10 років на роботах, пов’язаних із тривалою статичною напругою, стоянням більше 80% часу за зміну;
• виписки з амбулаторної карти із зазначенням термінів щодо первинного встановлення захворювання, його динаміки, наявності ускладнень у вигляді тромбофлебіту або виражених трофічних розладів, частоти і тривалості лікування. У жінок варто враховувати перенесені ускладнення вагітності й пологів;
• санітарно-гігієнічної характеристики із зазначенням напруженості праці (нерегулярним переносом вантажів вагою більше 30 кг для чоловіків і більше 10 кг для жінок, постійним переносом вантажів вагою більше 15 кг для чоловіків і більше 7 кг для жінок), статичної напруги і її тривалості в процесі роботи, охолодження.
Встановити зв’язок захворювання з професією можливо протягом найближчих 5 років, якщо хворий через тромбофлебіт або виражені трофічні розлади за рішенням лікарської консультативної комісії змушений був залишити роботу з основної спеціальності і на момент огляду не відзначено істотного регресу патології.
Відповідальними за виникнення захворювання вважаються всі підприємства, де робітник за технологією виробництва мав тривалу статичну напругу, важкі умови праці.
Прогноз для життя при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок сприятливий. Якщо консервативне лікування й оперативне втручання проведені вчасно, тоді більш імовірні сприятливий прогноз і повернення хворому працездатності.

Профілактика ВХ
Важливе значення має проведення попередніх і періодичних медичних оглядів. Попередні при влаштуванні на роботу та періодичні медичні огляди повинні проводитися відповідно до чинного Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 р. № 246 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій». Згідно з додатками 4 та 5 до п. 2.6 цього наказу, варикозне розширення вен є протипоказанням для роботи в умовах впливу багатьох шкідливих виробничих факторів (табл. 6).
Важливими засобами профілактики ВХ є виробнича гімнастика, мікропаузи, тимчасові зміни місця роботи – переведення із роботи стоячого типу на роботу сидячого типу або навпаки, носіння зручного взуття на невисоких підборах.
Хворим необхідно бинтувати уражену кінцівку еластичним бинтом або носити еластичні панчохи, варто уникати тривалого стояння і важких фізичних навантажень. Якщо доводиться тривалий час сидіти, ураженій нозі необхідно надати горизонтального положення. Доцільно через кожні 1-l,5 години походити або 
10-15 разів піднятися на носках. Виникаючі при цьому скорочення м’язів гомілки покращують кровообіг, підсилюючи венозний відтік. Істотна роль у попередженні подальшого розвитку варикозного розширення вен належить лікувальній фізкультурі. При неускладнених формах корисні водні процедури, особливо плавання, контрастний душ, теплі (не вище 30-35 °С) ванни для ніг з 5-10% розчином хлориду натрію.
Протягом дня доцільне дотримання режиму рухів, що передбачає обмеження часу перебування в положенні стоячи, чергування фізичних вправ і дозованої ходьби в медичних панчохах з відпочинком у положенні лежачи.
Профілактика варикозного розширення вен у працюючих жінок під час вагітності полягає в компресії нижніх кінцівок (бинтування еластичним бинтом, носіння медичних панчіх), раціональному харчуванні, попередженні закрепів.

Поділитися з друзями: