Розділи:
Огляд
Кверцетин у лікуванні дисліпідемії
Дисліпідемія – одна з найбільш поширених проблем у клінічній практиці лікарів усіх спеціальностей. Вона спостерігається як серед пацієнтів із суб’єктивними скаргами, так і у безсимптомних хворих, у яких дане порушення виявляється під час регулярних профілактичних медичних оглядів (Boullart A.C.I., de Graaf J., Stalenhoef A.F., 2011; Franssen R. et al., 2011; Nofer J.R., 2011). Незалежно від того, мають місце зміни рівнів холестерину, ліпопротеїнів високої (ЛПВЩ), низької (ЛПНЩ) щільності, тригліцеридів чи спостерігається порушення співвідношення між цими показниками, дисліпідемія чинить негативний вплив на здоров’я населення, призводячи до виникнення серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань. Отже, у цієї категорії пацієнтів слід ініціювати лікування з доведеною ефективністю, яке, крім корекції рівня ліпідів у крові, повинно також впливати на інші, не менш важливі параметри серцево-судинної патології.
Загальновідомо, що у фармацевтичній промисловості розроблено велику кількість лікарських засобів, за допомогою яких можна успішно контролювати різні типи дисліпідемій та знизити рівень смертності серед пацієнтів з цими порушеннями. На жаль, статини – препарати, які найбільш часто призначають у таких випадках, – мають ряд побічних ефектів. Зокрема, значний відсоток хворих після початку статинотерапії скаржиться на м’язовий біль, причому у деяких осіб розвивається потенційно смертельний рабдоміоліз з подальшою нирковою недостатністю та іншими добре відомими ускладненнями. Проте у пацієнтів з групи високого ризику подібне лікування є прийнятним і виправданим.
При виборі методу купірування безсимптомної дисліпідемії лише невелика кількість хворих погоджується на прийом статинів з багатьох причин. Перш за все це пов’язано з тривалістю такого лікування, оскільки ці препарати слід приймати протягом досить тривалого періоду, а іноді – протягом усього життя. Крім того, позитивна дія зникає майже відразу після припинення їх застосування. Більшість безсимптомних пацієнтів надає перевагу альтернативній терапії, що представлена, як правило, модифікацією способу життя і прийомом харчових добавок. У результаті багаторічних досліджень було виявлено, що певні харчові добавки можуть знижувати рівень ліпідів у крові, тому вони успішно використовуються для корекції ліпідного профілю (Niu C.S., Chen C.T. et al., 2011; Russo M. et al., 2012). Серед них на особливу увагу заслуговує кверцетин – сильний антиоксидант із численними позитивними ефектами, зокрема протизапальною, антиатеросклеротичною, протипухлинною активністю (Kleemann K. et al., 2011). Сьогодні в ході досліджень з вивчення впливу кверцетину на рівень ліпідів в організмі людини поки не отримано вичерпних результатів.
Мета дослідження полягала в оцінці ефектів регулярного прийому кверцетину на вміст ліпідів у крові у здорових осіб з дисліпідемією, яку діагностували при виконанні рутинних лабораторних тестів в амбулаторній практиці.
Матеріали і методи дослідження
У даному подвійному сліпому рандомізованому дослідженні взяли участь 200 пацієнтів, 100 з яких увійшли в основну групу (прийом кверцетину) і 100 – в контрольну. Тривалість дослідження становила 2 міс. Учасників рандомізували за віком і статтю, а також за ступенем підвищення концентрації ліпідів у крові. Під час дослідження пацієнти не застосовували інших препаратів або добавок. В усіх хворих визначали рівень ліпідів у крові натще до і після завершення дослідження. Усі аналізи проводили на одному апараті з забором зразків крові о 9-й годині з припиненням прийому будь-якої їжі або рідини після 19-ї години попереднього дня.
Результати дослідження та їх обговорення
Середні рівні холестерину, тригліцеридів, ЛПНЩ і ЛПВЩ статистично суттєво не відрізнялися в обох групах. У пацієнтів основної групи середній вміст холестерину становив 6,21 ммоль/л, тригліцеридів – 3,02 ммоль/л, ЛПВЩ – 0,89 ммоль/л, ЛПНЩ – 3,98 ммоль/л; у контрольній групі – 6,17; 3,14; 0,92 і 3,84 ммоль/л відповідно. Після завершення терапії в основній групі спостерігалося зниження рівня холестерину, тригліцеридів і ЛПНЩ з паралельним підвищенням вмісту ЛПВЩ (рис.). Так, середній рівень холестерину наприкінці дослідження становив 5,09 ммоль/л, тоді як ЛПВЩ – 1,29 ммоль/л, ЛПНЩ – 2,91 ммоль/л. Крім того, в рамках дослідження вимірювали концентрацію аполіпопротеїну В, який є доведеним чинником ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Однак, через коротку тривалість дослідження зниження цього показника, що спостерігалося серед пацієнтів основної групи на фоні прийому кверцетину, не розглядалося як клінічно значуще.
Дисліпідемія залишається дуже важливим фактором ризику інфаркту міокарда, інсульту та інших серцево-судинних і цереброваскулярних розладів (Nofer J.R., 2011). З огляду на ризик побічних ефектів, високу вартість і тривалість статинотерапія є небажаною серед багатьох безсимптомних пацієнтів з випадково встановленою дисліпідемією. У такій ситуації виникає потреба в пошуку альтернативних лікарських засобів, здатних контролювати ліпідний профіль. При прийомі різних харчових добавкок спостерігається певний ефект у цьому відношенні, проте їхня дія є обмеженою за наявності лише дисліпідемії. Кверцетин, як і статини, має широкий спектр дії, в основному завдяки його антиоксидантним властивостям (Kleemann K. et al., 2011).
У даному дослідженні було доведено, що прийом кверцетину позитивно впливає на ліпідний профіль крові. Протягом усього періоду його застосування у жодного з пацієнтів не виникли побічні ефекти, що могли б зумовити припинення лікування або виключення учасника з дослідження. Логічним продовженням вивчення цієї проблеми є з’ясування того, чи сприяє довготривала терапія кверцетином зниженню частоти серцево-судинних захворювань в осіб з дисліпідемією, що зокрема відображалося б у зниженні концентрації аполіпопротеїну В (продемонстровано у даному дослідженні). У будь-якому випадку можна з упевненістю стверджувати, що кверцетин є цінним доповненням терапевтичного арсеналу при купіруванні дисліпідемій і, як наслідок, профілактичним засобом кардіоваскулярної патології.
Огляд підготувала Марина Малєй
Quercetin in the Treatment of Dyslipidemia. Med Arh. 2012; 66(2): 87-88